Керуючись ст. ст. 214-215 Цивільно-процесуального кодексу України, ст.39 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» Хмельницьким міськрайонним судом визнано незаконною відмову у поновленні працівника на посаді токаря механоскладального цеху ДП «Новатор» та вирішено стягнути з підприємства середній заробіток за час проходження строкової військової служби працівником з 14 квітня 2015 року по 07 жовтня 2016 року та оплати вимушений прогул з 28 жовтня 2016 року по 01 березня 2017 року.

Інспектори з питань праці Управління Держпраці під час проведення позапланової перевірки за зверненням працівників, яких було незаконно звільнено у зв’язку з призовом на військову службу з’ясували, що підставою для видання наказу про звільнення у квітні 2015 року стало оповіщення військового комісара про прибуття на призовну дільницю та заяви працівників відповідно до пункту третього ст. 36 Кодексу законів про працю України в зв’язку з призовом на строкову військову службу. Однак, в період з 8 лютого 2015 року по 10 червня 2015 року діяла пряма норма ст. 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» щодо збереження за працівниками, призваними на строкову військову службу, місця роботи (посади) та середнього заробітку, а також норма ст. 119 КЗпП України, яка діє весь час.

В судовому порядку встановлено, що наприкінці жовтня 2016 року, після демобілізації працівникові відмовлено у поновлені на роботі та виплаті середнього заробітку за час проходження військової служби. Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України «за працівниками, призваними на строкову військову службу … на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві …». Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Показання представників відповідача про те, що на позивача не поширюються гарантії, передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП України не спростовують висновок суду про необхідність стягнення на користь працівника середнього заробітку за період проходження військової служби з 14 квітня 2015 року по 07 жовтня 2016 року, оскільки такі гарантії були визначені ст. 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» в редакції чинній на час його призову на строкову військову службу.

Позовні вимоги працівника знайшли підтвердження у судовому засіданні, тому  він підлягає поновленню на роботі на посаді токаря третього розряду механоскладального цеху з стягненням на його користь оплати за час проходження строкової військової служби  та за вимушений прогул після демобілізації.

Поділитись —