05.10.2017 — 13:48

НАТО і політика партнерства: цілі, завдання, перспективи

Цьогоріч на найвищому державному рівні одним з пріоритетів національних інтересів України визначено інтеграцію у євроатлантичний безпековий простір з  метою набуття членства в Організації Північноатлантичного договору.

Яким же чином НАТО вибудовує стосунки із різними державами, та яким чином відбувається ця взаємодія?

Щодо розвитку відносин з партнерами у рамках нової політики партнерства НАТО ставить собі такі стратегічні завдання:

-Зміцнення миру, безпеки і стабільності на євроатлантичну просторі і у світі загалом;
-Сприяння регіональній безпеці і співробітництву;
-Просування взаємовигідної співпраці з питань, що становлять спільний інтерес, зокрема щодо зусиль міжнародної спільноти протистояти викликам безпеці, що виникають;
-Допомога зацікавленим країнам підготуватися до вступу до НАТО;
-Просування демократичних цінностей і реформ;
-Збільшення підтримки місій і операцій під проводом НАТО;
-Підвищення обізнаності із ситуацією у галузі безпеки, зокрема шляхом розвитку потенціалу раннього виявлення з метою запобігання кризам;
-Розбудова довіри і досягнення кращого взаєморозуміння, зокрема щодо ролі і діяльності НАТО, насамперед завдяки запровадженню активнішої громадської дипломатії.

У межах цих стратегічних цілей партнерства діалог, консультації і співробітництво, за доцільністю, буде зосереджено на таких аспектах:

-Політичні консультації щодо ситуації у галузі безпеки, за доцільністю, зокрема, з регіональних питань, насамперед з метою запобігання кризам і сприяння їх врегулюванню;
-Співпраця у рамках проведення місій і операцій під проводом НАТО;
-Оперативна сумісність, необхідна для того, щоб партнери могли сприяти досягненню Альянсом його тактичних, оперативних і стратегічних цілей;
-Оборонна реформа і розбудова спроможностей і потенціалу, освіта і підготовка;
-Боротьба з тероризмом;
-Боротьба з розповсюдженням зброї масового знищення і засобів її доставки до цілі;
-Новітні виклики у галузі безпеки, зокрема, пов’язані із кібернетичним захистом, енергетичною безпекою і безпекою судноплавства, включаючи боротьбу з піратством;
-Планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру.

За останні два десятиліття Альянс створив мережу структурованих партнерських відносин з державами на євроатлантичному просторі, на Середземномор’ї і в районі Перської затоки, розвинувши також індивідуальні відносини партнерства з окремими державами в усьому світі. Сьогодні НАТО будує діалог і практичну співпрацю із 41 країною-партнером і активно взаємодіє з іншими міжнародними гравцями і організаціями з широкого кола політичних і пов’язаних з безпекою питань.

Стратегічна концепція НАТО визначає безпеку на основі співпраці як одне з трьох основоположних завдань Альянсу. У ній йдеться, що найліпший спосіб гарантувати безпеку на євроатлантичному просторі – це розвиток розгалуженої мережі партнерських відносин з країнами і організаціями в усьому світі. Такі партнерські відносини є конкретним і вагомим внеском, що допомагає НАТО успішно виконувати її першорядні завдання. Багато хто з офіційних партнерів НАТО, а також інших держав – нечленів Альянсу забезпечують значний військовий потенціал і політичну підтримку місій і операцій під проводом Альянсу. На Лісабонському саміті НАТО було розпочато процес перегляду політики партнерства Альянсу. Це було зроблено з метою зробити діалог і співпрацю більш всеохоплюючими, гнучкими, значущими і стратегічно важливими. Внаслідок цього було ухвалено нову політику партнерства, яку затвердили міністри закордонних справ держав – членів Альянсу на засіданні у Берліні в квітні 2011 року.

Визнаючи вагому роль, яку відіграють партнери у протистоянні загрозам безпеки, на Уельському саміті 2014 року керівництво Альянсу висунуло дві ініціативи, спрямовані на поглиблення співпраці у галузі безпеки між НАТО і партнерами. Йдеться про Ініціативу партнерства у галузі оперативної сумісності, яка має на меті підтримати на поточному рівні і вдосконалити здатність партнерів діяти пліч-о-пліч зі збройними силами Альянсу.

Що ж до Ініціативи розбудови потенціалу в оборонній і пов’язаній з безпекою галузях, то вона ґрунтується на загальновідомому істотному досвіді НАТО із надання підтримки, консультативної і практичної допомоги, навчанні і наставництві у галузі розбудови потенціалу в країнах, які потребують такої допомоги з боку Альянсу. Ця Ініціатива покликана зміцнити відданість Альянсу державам-партнерам і сприяти завданню Альянсу із поширення стабільності без необхідності розгортати численні бойові контингенти у рамках внеску Альянсу у підтримання міжнародної безпеки, стабільності і запобігання конфліктам.

Ця нова політика стосується не лише партнерства з державами – нечленами Альянсу, а також співпраці НАТО з іншими міжнародними гравцями і організаціями. З огляду на складність сучасних операцій з підтримання миру і стабілізації, а також розмаїття викликів у галузі безпеки у ХХІ столітті, сьогодні потрібен комплексний підхід із ефективним поєднанням політичних, цивільних і військових інструментів.

Діалог і співпраця з партнерами можуть зробити істотний внесок у зміцнення міжнародної безпеки, сприяти захистові цінностей, на яких ґрунтується Альянс, у проведення операцій під проводом НАТО, а також у підготовку зацікавлених країн до вступу до НАТО.

Як на регіональному, так і на двосторонньому рівні НАТО розвиває відносини, які ґрунтуються на спільних цінностях, принципі взаємності і обопільній повазі.

На євроатлантичному просторі 28 держав – членів Альянсу розбудовують відносини із 22 країнами-партнерами під егідою Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП) і програми «Партнерство заради миру» – широкомасштабної програми двостороннього співробітництва з окремими партнерами у євроатлантичній зоні. Серед цих країн особливі структури партнерства було розвинуто із Росією, Україною і Грузією.

НАТО розбудовує партнерські зв’язки з сімома країнами на півдні Середземноморського регіону у рамках Ініціативи Середземноморського діалогу, а також з чотирма країнами Перської затоки під егідою Стамбульської ініціативи співпраці.

НАТО також співпрацює з низкою країн, що не входять до жодної з цих структур партнерства. Ці країни позначаються як «партнери в усьому світі» і охоплюють Афганістан, Австралію, Ірак, Японію, Республіку Корея, Монголію, Нову Зеландію і Пакистан.

За матеріалами www.nato.int