Напередодні відзначення Міжнародного дня музеїв, який відзначається 18 травня, в рамках комплексу районних заходів із відзначення 100-річчя Української революції 12917-1921 років, напередодні Дня пам’яті жертв політичних репресій в Україні побачило світ наукове видання  «І все-таки до тебе думка лине…», підготовлене Ізяславським районним історико-краєзнавчим музеєм.

«Своїм братом» називала Леся Українка нашого земляка – відо­мого громадського діяча, пере­кладача Кривинюка Михайла Ва­сильовича. Нове видання Ізяславського районного історико-краєзнавчого музею   «І все-таки до тебе думка лине…» розповідає про дружні стосунки Михайла Василь­овича і Лесі Українки, його кохан­ня з сестрою Лесі Ольгою Косач. Влітку 1928 року Ольга Косач досліджувала рідне село свого чоловіка Ве­лику Гнійницю (тепер село Поліське Ізяславського району). Свої спостереження щодо традицій місцевого населення, історії села вона опублікувала в статті «З подорожі до волинсько­го села», яка увійшла до книги.

З листів, які збереглись, розу­міємо, наскільки дружніми були стосунки між Михайлом та Ле­сею.

Участь М.Кривинюка в демократичних течіях, зберігання та розповсюдження заборонених анти­урядових видань призвело до того, що 24 листопада 1896 року Михайло разом із професором Олександром Черняхівським та багатьма іншими був заарешто­ваний та ув’язнений.

Листи Лесі до Михайла спов­нені співчуття та хвилювань:

«Ну, і все таки хотіла б посиді­ти замість Вас. Пишіть і перека­зуйте нам про все, що Вам по­трібно, ми всі будемо раді зробить для Вас, що тільки можем».

19 січня 1897 року Леся Украї­нка написала вірш, який присвя­тила Кривинюку «Чи згадали мене ви хоч раз у тюрмі?». Копія рукопису цього вірша була над­іслана, на   прохання директора музею, Інститу­том літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України. До речі, підтри­мала  працю музейників району і завідувач музею Лесі Українки (м.Київ) Щукіна Ірина, яка надіслала цікаві та важливі матеріали.

В книзі розповідається про важку долю української інтелі­генції, яка за часів радянської влади прийняла на себе найбіль­ший удар комуністичного терору.

Книга присвячена 100-річчю Української революції. Описані події охоплюють період кінця ХІХ – початку XX століть. Час, коли з новою силою виникає українсь­кий національний рух. Прагнення створити свою незалежну держа­ву призвело до Української рево­люції 1917-1921 років.

Але, на жаль, мріям не суди­лось здійснитись. Внутрішня не­узгодженість та протиріччя украї­нського уряду, відсутність рішу­чості, згаяний час, відірваність на­ціональної ідеї від забезпечення добробуту українського народу, марна надія на допомогу інших держав та, головне, військова інтервенція з боку Росії призвели на початку XX століття до пораз­ки Української революції.

В одній зі своїх поезій, у вірші «Мрії», Леся Українка закликає боротися з ворогом:

Будь проклята кров ледача, не за чесний стяг пролита.

І до останнього вірить у пере­могу справедливості:

Хто живий у цьому світі,

хто тут має серце в грудях,

другом будь, зійди зі мною

на страшну високу вежу.

Подивись на бойовисько.

Хто кого перемагає?

Ці слова залишаються, на жаль, актуальними і зараз. «Бой­овисько» продовжується. Про­довжується споконвічна бороть­ба українського народу за неза­лежність. І зараз продовжуємо вірити, що страшні жертви не бу­дуть марними, і український на­род врешті отримає державу, де будуть панувати заможність, чесність і справедливість.

За матеріалами Ізяславського районного історико-краєзнавчого музею

Поділитись —