Реформа інтернатних закладів (деінституціалізація)
КОРОТКО ПРО СУТЬ РЕФОРМИ
Влітку 2017 року в Україні розпочалась реформа зі складною назвою “деінституціалізація” (ДІ).
За цим терміном ховаються зміни системи дитячих інтернатів, у яких нині перебувають 106,7 тисяч дітей. При цьому 92,3% з них мають хоча б одного з батьків, і лише 7,7% дітей в інтернатах – сироти.
17,3% з усіх дітей в інституціях мають інвалідність, усі інші – звичайні діти, чиї батьки за різних обставин не здатні забезпечити їм гідного піклування і виховання в родині.
ДІ – не про закриття інтернатів, як його часто трактують. Не про економію коштів. І тим більше не про те, що завтра діти опиняться на вулиці. Доки не буде впевненості, що дитина у сім’ї перебуватиме у безпеці і благополуччі, ніхто не має забрати її з інтернату.
ДІ – про створення таких умов, за яких потреба в інтернаті, дитячому будинку тощо просто зникне.
Наприклад, мама вирішує віддати двох зі своїх 5 дітей до школи-інтернату. Там діти не лише навчатимуться, а й житимуть. Окремо від сім’ї. Мама насправді не може сама з ними справлятися, бо мусить ходити на роботу і при цьому не заробляє достатньо коштів на те, аби прогодувати дітей.
Деякі країни вирішують проблему такої мами тим, що її дітям в звичайній школі надають чотириразове харчування і влаштовують у групи продовженого дня. Тобто мама може працювати, діти не будуть голодними, будуть доглянуті і залишатимуться в сім’ї – мама забере їх після роботи.
Це – лише один з можливих способів вирішення такої проблеми.
У цьому суть ДІ – допомога сім’ї у громаді, аби дитина виховувалась у родині.
Адже безліч досліджень свідчать про шкідливість інтернатів для психічного та інтелектуального розвитку дитини. Особливо, якщо йдеться про маленьких дітей (до 3 років) – інтернатні заклади наносять невиправну шкоду їхньому мозку.
СТАРТ ДІ В УКРАЇНІ. ЩО САМЕ ПЕРЕДБАЧАЄ НАЦІОНАЛЬНА СТРАТЕГІЯ ТА ПЛАН ДІЙ
Процес ДІ розпочався із затвердженням 9 серпня 2017 року урядом Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки і Плану реалізації її першого етапу.
Відповідно до Національної стратегії, вже у 2026 році дітей в інституціях має бути менше 0,5% від загальної кількості дитячого населення (зараз – 1,5%). А ті діти, хто за різних причин все ж залишаться в інституціях, а не в сім’ях – житимуть у невеликих установах в умовах, максимально наближених до сімейних (до 10 осіб в одному закладі).
У кожній громаді мають з’явитися доступні й якісні послуги для сімей з дітьми. Буде існувати ринок цих якісних послуг, не менше 50% з яких будуть надавати професійні громадські організації.
Наразі триває перший етап реалізації стратегії.
Кожен регіон має оцінити свою мережу інтернатних закладів, з’ясувати, які діти до них потрапляють та чому, які є соціальні, освітні, реабілітаційні медичні послуги вже зараз у громадах.
На наступному етапі кожен регіон буде готувати власний план реформування.
План дій I етапу реалізації Стратегії передбачає, що міністерства спільно з громадськими організаціями, місцевою владою та експертами повинні:
– розробити і ухвалити нормативно-правові акти, організувати методичне забезпечення, необхідне для впровадження реформи системи інституційного догляду та виховання дітей;
– проаналізувати існуючу мережу закладів інституційного догляду за дітьми, оцінити забезпечення прав дітей у кожному регіоні і затвердити регіональні плани реформування системи інституційного догляду та виховання дітей;
– сформувати і навчити регіональні команди впроваджувати вищезгадану стратегію;
– розробити навчальні програми для підготовки, перепідготовки фахівців, зокрема тих, які працюють з дітьми з особливими освітніми потребами;
– розробити критерії моніторингу процесу реформування системи інституційного догляду та виховання дітей;
– залучити інвестиції для впровадження реформи.
У Житомирській області триває пілотний проект за підтримки Уповноваженого президента України з прав дитини, британської фундації Lumos та Національного офісу з деінституціалізації, що підтримується проектом EDGE (Канада).
Житомирщина рухається дещо попереду усіх регіонів – тут вже проведено оцінку ситуації в області. Ця ж область пілотуватиме методичні рекомендації щодо написання регіонального плану реформування, які розроблені у ДІ-офісі.
ОСОБЛИВОСТІ РЕФОРМИ: ХТО Й ЗА ЩО ВІДПОВІДАЄ
Це складна реформа, адже інтернати знаходяться у віданні трьох міністерств. Координатором ДІ уряд визначив Міністерство соціальної політики.
Допомагати Мінсоцполітики та всім іншим міністерствам буде також Національний офіс з деніституціалізації при Уповноваженому президента України з прав дитини, створений за підтримки канадського проекту EDGE.
СИСТЕМА ІНТЕРНАТНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ ДО ПОЧАТКУ ДІ
В Україні налічується понад 700 інтернатних закладів для дітей. Ці інституції належать до відання трьох міністерств: Міністерства охорони здоров’я (38 закладів), Міністерства освіти і науки (563 заклади) та Міністерства соціальної політики (117 закладів).
У системі МОЗ живуть і виховуються найменші дітки, у системі Мінсоцполітики – діти з інвалідністю. Найбільша кількість інтернатних закладів та дітей в них – у системі Міністерства освіти і науки.
За останніми даними, в Україні 1,4% дитячого населення перебувають в інтернатах. В одному закладі, як правило, живуть та виховуються від 100 до 300 дітей. 17,2% дітей, які перебувають в інтернатах, мешкають більше як по 9 осіб у кімнаті.
В Австрії, Норвегії – 0,1% дітей в інтернатах, у Польщі, Болгарії, Румунії, Молдові – 0,5% дітей в інституціях. В одному закладі мешкає 6-12 дітей.
В різних областях України співвідношення дітей в інституціях різні. Якщо у Київській області лише 0,66% дітей живуть і виховуються в інтернатних закладах, то в Житомирській – вже 1,3%, а в деяких областях цей показник перевищує 2%.
Ці дані свідчать: є інтернатні заклади – будуть у них діти.
Якщо на території громади є інтернат для дітей з порушеннями інтелектуального розвитку, – знайдеться багато дітей з такими порушеннями. Якщо є санаторна школа-інтернат для дітей з легеневими захворюваннями – знайдуться й діти з такими захворюваннями.
Держава витрачає на інтернатні заклади мільярди гривень. Проте абсолютна більшість цих коштів йде не на речі чи продукти для дітей – а на утримання будівель та оплату роботи персоналу.
У 2016 році на інтернатні заклади було виділено 7 мільярдів гривень, у 2017 – 8 мільярдів гривень. Ще 250 мільйонів у 2016 році і 234 мільйонів у 2017 році надійшло від благодійників. З цієї суми 80% було витрачено на оплату комунальних послуг величезних споруд та заробітної плати співробітникам інтернатів.
Якщо ви вирішили, що через такі великі витрати на персонал в інтернатах працюють переважно висококваліфіковані спеціалісти – то ви помиляєтесь. 46% з них – технічний і адміністративний персонал, 54% – вихователі та вчителі.
ЧОМУ ІНТЕРНАТИ ШКІДЛИВІ?
Є діти, які перебувають в інтернатних закладах понад 10 років.
За цей час їхні особистісні зв’язки з батьками руйнуються. Часто діти-вихованці інтернатів виростають непідготовленими до самостійного життя, не мають необхідних соціальних умінь та навичок.
Успішно реалізуються в житті менше 10% випускників інтернатних закладів (більше даних та інформації шукайте на сайті кампанії “Відкриваємо двері дітям”).
Адже середовище інтернатного закладу не сприяє формуванню в дитини здатності вибудовувати стосунки протягом життя – і це становить пряму загрозу при створенні власної сім’ї.
Дослідження свідчать, що діти матерів, які у дитинстві виховувались в інтернаті, ризикують також опинитися в інституційному закладі: інтернатна модель виховання є звичною моделлю для таких батьків.
Одне російське дослідження (на жаль, в Україні таких досліджень не проводилось) показало, що:
– близько 20% випускників інтернатів мають судимість;
– 14% займаються проституцією;
– 10% протягом двох років після випуску чинять самогубство;
– лише 10% випускників повністю інтегруються у суспільство.
Вихованці інтернатів мають труднощі у спілкуванні, відстають у когнітивному, емоційному розвитку від своїх однолітків, які зростають в сім’ях.
Ось як впливають інтернати та дитбудинки на дітей раннього віку:
– 55% мають затримку загальних моторних навичок;
– 40% – затримку розвитку дрібної моторики;
– 32% – затримку розумового розвитку;
– 43% – затримку мовного розвитку;
– 28% – затримку емоційного розвитку;
– 44% дітей мають затримку одразу за трьома і більше показниками.
Більшість інституцій є закритими системами, усередині яких часто відбувається насильство.
Сім’я – це природне захисне середовище для дитини, у родині кожна дитина – особистість. В інституції особистість втрачається, розчиняється в колективі.
СПРОСТУВАННЯ МІФІВ І ВІДПОВІДІ НА НАЙПОШИРЕНІШІ ЗАПИТАННЯ
-“Тепер усі інституції закриють, а діти опиняться на вулиці, або ж з батьками-алкоголіками”
Ніхто зараз інституції не закриває. Інакше діти справді ризикують опинитися на вулиці. Після ретельного аналізу ситуації в регіоні, затвердження регіональних планів буде сформовано своєрідний графік, відповідно до якого група експертів розробить план трансформації кожного закладу.
У цьому плані буде відображено оцінку потреб кожної дитини та її сім’ї, з’ясовано причини потрапляння дитини до інституції та виявлено, що потрібно зробити, аби дитина росла з рідними, в іншій сім’ї, або ж в умовах, максимально наближених до сімейних.
Після цієї оцінки стане зрозуміло, які послуги потрібно ще створити і розвинути в громаді, щоб діти не потрапляли в інституції. І кожна громада має розробити і виконувати свій власний ДІ-план.
Національний офіс з деінституціалізації подбає про розробку методичних рекомендацій і до складання плану трансформації закладу, і до розробки ДІ-стратегій для об’єднаних територіальних громад.
Наприклад, догляд за дитиною з інвалідністю, чи якісна інклюзія школі, або ж групи продовженого дня та тренінги для батьків з перекваліфікації чи пошуку роботи, аби вони стали спроможними самостійно виховувати своїх дітей.
І лише після цього можливе закриття закладу – якщо місцева влада переконається, що для дитини вже створені послуги поза інтернатом і в існуванні інституції просто немає необхідності.
Тобто: упродовж найближчих років ніхто інституції не закриває.
Щодо батьків-алкоголіків. З такою сім’єю одразу почнуть працювати соціальні працівники. Якщо після усіх їхніх зусиль залишається загроза життю та здоров’ю дитини в її рідній сім’ї – таку дитину влаштують в іншу сім’ю.
Важливо, аби через таких батьків дитина не провела все своє дитинство в інституції.
-“Цих послуг зараз не існує, навіть їх стандартів немає. Звідки вони візьмуться?”
Насправді в містах і селах є хороші практики, про які ми будемо розповідати. Це не лише послуги, створені громадськими організаціями, але й державні та комунальні.
Крім того, наразі готується до другого читання закон “Про соціальні послуги”. Вже затверджені понад 10 стандартів соціальних послуг.
Так само готується закон, яким буде внесено зміни до чинного законодавства щодо ДІ, положення про реабілітаційний центр паліативної допомоги, раннє втручання, та ще багато інших нормативних актів, у тому числі вже діє положення про Інклюзивно-ресурсний центр (ІРЦ).
-“Про які саме послуги йдеться?”
Їх багато. Ось лише кілька з них.
- Для профілактики вилучення дитини з сім’ї:
Найперше – це фахівець із соціальної роботи у громаді: людина, до якої можна звернутися з будь-якого питання у випадку, якщо самому не видно виходу з ситуації.
Цей кваліфікований спеціаліст здійснить оцінку потреб вашої родини, надасть першу допомогу, порадить, куди необхідно звернутися для вирішення якогось питання, підтримає і допоможе у скрутну хвилину.
Крім того, цей фахівець може сам прийти на допомогу, навіть якщо його “не просили”. Він побачить і відгукнеться, якщо дитина потрапить у складну ситуацію чи сім’ї потрібна підтримка.
Є ще такий міжнародний досвід: гарячі сніданки та обіди в школі.
Від якісного харчування залежить здоров’я дитини. Для малозабезпечених сімей це дуже важлива підтримка. Часто сім’ї вирішують віддати дитину до інтернатного закладу просто через те, що не можуть її прогодувати. Тому сніданки та гарячі обіди допомагають таким сім’ям.
А ще групи продовженого дня у школі.
У таких випадках батьки можуть працювати повний робочий день і не хвилюватися, що не буде на кого залишити свою дитину. Часто батьки віддають дитину до інституції просто тому, що в іншому випадку не можуть заробляти кошти на життя і дбати про дитину.
Батьки спокійні, бо знають, що діти нагодовані, до вечора доглянуті, під наглядом вчителя зроблені уроки.
Різні спортивні секції, гуртки, дитячі музичні школи, де кожен може обрати собі заняття до душі, відкрити талант чи знайти своє покликання, вдосконалити навички і вміння. Діти будуть зайняті цікавою справою і не будуть шукати пригод на вулиці.
- Якщо в дитини інвалідність, то перелік послуг з попередження може бути таким:
2.1. Раннє втручання.
Ця послуга надається сім’ям, у яких народилась дитина з особливими потребами, або ж якщо в дитини виявлено порушення в розвитку чи є ризик виникнення порушення (визначена згідно з Міжнародною класифікацією функціонування (МКФ).
У чому суть послуги?
З сім’єю працює команда з різних фахівців: психолог, реабілітолог, педіатр, соціальний працівник, логопед. Завдання команди спільно з батьками – навчити та привчити дитину використовувати власні можливості для розвитку.
Однією з головних цілей раннього втручання є пояснити батькам особливості дорослішання їхньої дитини, щоб батьки її “не соромилися”, розвивали в ній впевненість та віру в себе. Саме в сім’ї дитина має усвідомити, що її хвороба чи функціональне обмеження не є причиною жити неповноцінно.
Головна “робота” в послузі раннього втручання відбувається вдома. Але “навчання” та “інструкції” батьки отримують у відповідному центрі.
Важливо: послуга раннього втручання має бути територіально доступною для сім’ї, щоб команда спеціалістів постійно могла стежити за успіхами дитини та батьків та за потреби коригувати індивідуальну програму, відвідувати сім’ю вдома.
Ця послуга надається в ранньому віці – до 4 років. Саме від успішності розвитку в цьому віці залежатиме подальше ставлення дитини до себе та оточуючих. Дитина при ранньому втручанні має свою індивідуальну програму, складену командою спільно з батьками. Метою є соціалізація та підготовка дитини до інклюзії.
Найкращим результатом раннього втручання є готовність дитини з інвалідністю до інклюзивної освіти, уміння зростати та розвиватися в колективі здорових дітей.
2.2. Інклюзія.
Інклюзія – це забезпечення рівних можливості людям із відмінностями, збільшення їхньої участі в соціальних процесах.
Інклюзивність освіти – це забезпечення доступності її для людей із особливими потребами.
Удоступнення відбувається завдяки організації простору, відповідним методикам навчання та спілкування, що враховують особливості дитини, в укладанні та слідуванні індивідуальній програмі розвитку, та в соціальній підтримці.
Навчання в інклюзивному класі передбачає прийняття інакшості і толерантне ставлення до відмінностей, а також те, що діти отримають більше уваги педагогів, особливо якщо в класі перебуватиме асистент учителя.
Щоб дослідити потреби і скласти план розвитку дитини, батьки можуть звернутись до будь-якого з Інклюзивно-ресурсних центрів, найзручнішого для них за доступністю.
2.3. Денний догляд.
Суть цієї послуги у тому, що дитину впродовж дня доглядають фахівці, працюють із її реабілітацією, соціалізацією і, можливо, навчанням. Годують і забезпечують спілкуванням. Це вивільняє батькам час, щоби ті могли працювати та вирішувати інші задачі, окрім догляду за дитиною.
Особливість послуги у тому, що дитина її отримує денно, а ночувати вона приходить додому. Тобто фактично дитина живе у сім’ї.
2.4. “Батьківський перепочинок”.
Йдеться про те, щоб батькам дітей з особливими потребами дати можливість перепочити від догляду за дитиною. На час цього перепочинку про їхню дитину дбає команда фахівців.
Навіщо це потрібно? Батьки дитини з особливими потребами мають бути постійно “включеними” у догляд за нею через певну особливість розвитку дитини. Щоб уникнути емоційного вигорання батьків, необхідна ця послуга.
Загалом перелік послуг може бути різний і залежить від конкретних потреб особи, яка знаходиться в складних життєвих обставинах. Він включає у тому числі паліативну допомогу та високоспеціалізовану реабілітацію.
Але перелічені вище є найнеобхіднішими для реалізації ДІ – без їхньої наявності ризик потрапляння дитини до інституції є дуже високим.
- Якщо виникає кризова ситуація і є загроза вилучення дитини з сім’ї:
Сім’я патронатних вихователів. Це найперший крок до збереження сім’ї для дитини. Якщо сталося якесь лихо і дитина залишилась без батьківського піклування (або ж в її рідній сім’ї їй загрожує небезпека і дитину терміново вилучають), – її передають не в інтернат чи притулок, а в родину патронатних вихователів.
Вони готові будь-якої хвилини взяти до себе дитину, доглядати її, забезпечуючи спілкування з рідними батьками дитини.
Це тимчасова форма влаштування дитини (до 3 місяців, найбільше – до 6 місяців).
(Детальніше про це читайте нижче).
І, звісно, з сім’єю мають працювати соціальні служби. Фахівці соціальної роботи допоможуть подолати кризу в той час, поки дитина тимчасово перебуває у родині патронатних вихователів.
- Якщо дитину неможливо повернути до рідної сім’ї чи віддати під опіку/піклування:
Для дітей, які посиротіли чи залишились без батьківського піклування, створюються прийомні сім’ї або дитячі будинки сімейного типу.
Це коли люди погоджуються за окрему плату взяти до себе на виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Їх доглядають і виховують поряд зі своїми рідними дітьми.
Це дуже гарна альтернатива інтернатним закладам. Головне – діти зростають у сім’ї, відчувають родинне тепло, підтримку близьких людей і впевненість у майбутньому.
Малий груповий будинок – невеликий заклад для 10 дітей, які не всиновлені і не повернені в рідні сім’ї, не всиновлені і не влаштовані у сімейні форми виховання.
Ці діти житимуть в кімнатах на 1-2 людини, ходитимуть до звичайної школи, у кіно та за покупками, готуватимуть їжу тощо.
З ними в цьому закладі будуть вихователі, за кожною дитиною буде закріплений один “ключовий вихователь”, що важливо для їхнього зростання та виховання. Діти ростуть самостійними та умовах, максимально наближених до сімейних.
***
Це – не вичерпний список послуг. Їх значно більше. Важливо зрозуміти: для забезпечення можливості догляду і виховання дитини у громаді є багато різних інструментів. Важливо – їх знати і захотіти це зробити.
Кожен голова громади повинен розуміти, що потенціал багатства громади не тільки земля і дороги, а в першу чергу – люди.
Сьогодні у громаді є багато можливостей і повноважень для того, щоб допомагати своїм людям, зберегти сім’ї і дітей у родині. І саме на громади велика надія – зрушити усталені стереотипи і повернути своїх дітей з інтернатів у громаду.
-“Це вже не перша стратегія. Побалакають і забудуть”
Ні, так не буде. План реалізації стратегії чітко визначає задачі для кожного міністерства, і вони вже виконуються.
Аби реформа розпочалась і не потонула серед трьох міністерств, при Уповноваженому президента України з прав дитини за підтримки канадського проекту EDGE створений Національний офіс з деінституціалізації.
Він допомагає міністерствам з підготовкою законодавства, методичних рекомендацій, консультаціями. Британська фундація Lumos, заснована письменницею Джоан Роулінг, допомагає Житомирській області з пілотним проектом.
Задля реалізації реформи разом працюють громадські організації з великим досвідом у ДІ: “Надія та Житло для дітей“, “Партнерство кожній дитині“, “SOS Дитячі містечка Україна” та інші.
Крім того, є політична воля та активне впровадження інклюзивності в школах, що є необхідною передумовою для ДІ.
-“Діти з інтернатних закладів не можуть нормально навчатися з іншими дітьми. Їхній рівень знань низький, вони будуть битися і створювати постійні конфлікти в школі”.
Хороший вчитель справляється з дітьми з різним рівнем знань і підтягує всіх.
Водночас з розвитком інклюзивного навчання, впровадженням запланованих МОН антибулінгових програм та появи Інклюзивно-ресурсних центрів, кваліфікація вчителів суттєво підвищиться.
Інтернатні заклади – закриті системи, де чиниться насильство. Жодна дитина не заслуговує бути там.
По завершенню навчання в школі-інтернаті діти повертаються до своїх сімей та у свою громаду абсолютно неадаптованими до життя, без відповідних навичок. Вони потребують роботи, сім’ї, житла. Натомість не вміють вирішувати свої проблеми самостійно.
Ці діти можуть вчитися зі звичайними своїми однолітками за наявності певних умов.
-“Є діти, які не можуть самостійно їсти і рухатися, вони потребують спеціального догляду і не можуть навчатися у звичайній школі. Їх не всиновлять, їм потрібен цілодобовий нагляд спеціалістів, який є в спеціальних інтернатних закладах”
Це правда. Але діти з важкими обмеженнями теж мають право жити в максимально наближених до сімейних умовах.
Для таких дітей існуватимуть малі групові будинки (МГБ), де будуть виховуватися до 10 вихованців та отримувати необхідний догляд.
-“Навіщо закривати прекрасні спеціалізовані інтернати для обдарованих дітей? Як інакше вони стануть чудовими фахівцями-балеринами-спортсменами, як не у відповідному інтернатному закладі?”
Таланти дитини не мають стати її покаранням і причиною вилучення з сім’ї.
Закордоном (і в Україні є такі непоодинокі випадки) родини вирішують цю проблему так: вони переїжджають за дитиною. Тобто в цій особливій школі дитина може навчатися увесь день і посилено тренуватися, але на вечір вона повертається додому.
Крім того, МОН планує активний розвиток профільної старшої школи, що забезпечить якісну профільну освіту для школярів.
-“Знову вирішили зекономити на дітях: на інтернати виділяється багато коштів, от тепер їх хочуть оптимізувати”
Насправді ДІ потребує додаткових коштів. Тому що всі ці послуги спершу треба створити.
Якісні послуги не є дешевими. Тобто витрати на утримання та опіку дітей, які зараз в інтернатних закладах, зростуть.
Однак від ДІ виграють у першу чергу діти – вони будуть в сім’ях та отримуватимуть якісні послуги.
-“Чому знову взялись за сиріт в інтернатах?”
В інтернатах – не сироти. Діти страждають лише через те, що рідні батьки, місцева влада не хочуть про них дбати.
Суть ДІ – допомогти розвинути такі послуги, аби дитина могла повернутися до батьків.
-“А що буде з усіма співробітниками інтернатних закладів? Серед них є хороші спеціалісти”
Хороші спеціалісти будуть працевлаштовані: у соціальній та освітній сферах з’являться нові місця для колишніх працівників інтернатних закладів.
Крім того, громада зможе продавати свої соціальні послуги іншим, сусіднім громадам.
Розвиток послуг, які мають прийти на заміну інституцій, дуже потребує хороших спеціалістів. Головною відмінністю в їх роботі має бути надання сімейно-орієнтованих послуг. Крім того, спеціалісти матимуть можливість підвищити свою компетентність.