Указом Президента України № 431/2007 від 21 травня 2007 року «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937 – 1938 років» в Україні встановлено День пам’яті жертв політичних репресій, який відзначається щороку у третю неділю травня.

1937-1938 рр. стали другим піком більшовицького терору в Україні. Події тих жахливих років англійським історик Роберт Конквест назвав „Великим терором“, який суттєво відрізнявся від репресій попередніх років: якщо раніше каральні органи займалися в основному „непролетарськими елементами“ (куркулями, непманами, представниками старої інтелігенції), то в другій половині 1930-х рр. хвиля масових арештів зачепила представників усіх соціальних груп.

Метою „великого терору“ стали: фізична ліквідація колишніх опозиціонерів, чистка партійного і державного апарату з метою створення нових, абсолютно відданих Й. Сталіну та радянській владі „кадрів, які все вирішують“, тотальне знищення залишків „експлуататорських класів“, викорінення найменших проявів вільнодумства в усіх верствах суспільства. Не в останню чергу масові репресії були пов’язані із загрозою світової війни: сталінський режим настирливо продовжував ліквідовувати в СРСР потенційну „п’яту колону“. Нарешті, на „ворогів народу“ та „шкідників“ переклали відповідальність за прорахунки в економічному розвитку.

В Україні „великий терор“ мав специфіку, яка полягала у національній спрямованості. Звинувачення в „націоналізмі“, „українському шовінізмі“, „націоналістичних ухилах“, співчутті „націоналістичній контрреволюції“ виступали як універсальний засіб репресивно-каральних органів при фальсифікації тієї чи іншої справи. Не випадково Й. Сталін у звітній доповіді ЦК ВКП(б) XVII з’їзду партії наголосив на необхідності посилення боротьби з українським націоналізмом як головною небезпекою в національному питанні в Україні.

Використовуючи можливості агітаційно-пропагандистського апарату, керівництво СРСР маніпулювало настроями населення, нагнітало атмосферу страху й підозрілості. Газети, журнали були насичені статтями, які „викривали“ шпигунів, диверсантів, вбивць, ворогів народу, троцькістів, звинувачували їх у намаганні реставрувати капіталізм.

„Кадрова революція“, що відбувалася у другій половині 1936—першій половині 1937 рр. переросла у „великий терор“ з початком проведення масових репресивних операцій. їх ініціювало політбюро ЦК ВКП(б), яке 2 липня 1937 р. затвердило розроблену Сталіним постанову „Про антирадянські елементи“. У надісланій секретарям обкомів, крайкомів, ЦК республіканських компартій телеграмі пропонувалося „узяти на облік усіх куркулів, що повернулись на батьківщину, і карних злочинців з тим, щоб найворожіші з них були негайно розстріляні в порядку адміністративного переведення їхніх справ через трійки, а інші, менш активні, але все-таки ворожі елементи, були переписані й вислані до районів за вказівками НКВС. ЦК ВКП(б) пропонує у п’ятиденний строк подати до ЦК склад трійок, а також кількість осіб, що підлягають розстрілу, так само й кількість тих, хто підлягає засланню“.

Протягом другої половини 1937 — початку 1938 рр. на території області здійснювалися масові репресії згідно з циркулярами №409 від 5 серпня 1937 р. (операції з репресій найбільш активних антирадянських елементів в таборах). № 68 від 22 серпня 1937 р. (про іноземців), № 52691 від 22 грудня 1937 р. (про репресії серед китайців), № 326 від 16 лютого 1938 р. (про репресії серед афганців), наказів № 00593 від 20 вересня 1937 р. (про операцію з репресій колишніх службовців Китайсько-Східної залізниці і реемігрантів з Манжоу-Го (харбінців), № 00698 від 28 жовтня 1937 р. (про консульські зв’язки), № 50215 від 11 грудня 1937 р. (операція із арештів греків), № 202 від 29 січня 1938 р. (про арешти іранців), меморандуму №49990 від 30 листопада 1937 р. (латиська операція).

“Великий терор” продовжувався до середини листопада 1938 р. і був зупинений директивами ЦК ВКП(б) і РНК СРСР. Перша з них від 15 листопада 1938 р. скасувала практику розгляду справ арештованих „трійками”, друга — від 17 листопада 1938 р. заборонила проведення „масових операцій з арештів і виселення“. Отже, завершення „великого терору”. як і його початок — це суворо централізований процес, яким керували Сталін і його соратники в політбюро ЦК ВКП(б).

В цілому в області  за час „великого терору“ 1937-1938 рр. тільки позасудовими органами „двійкою“ та „трійкою“ засуджено 13 848 осіб, в тому числі до вищої міри покарання — 13 275 арештованих, або 96 відсотків.

„Трійка“ УНКВС Кам’янець- Подільської області перетворилася на кривавий конвеєр смерті. Згідно з протоколом № 24 засідання „трійки“ від 26 грудня 1937 р. було прийняте рішення про страту 103 осіб. Через день 28 грудня (протокол № 25) до розстрілу було засуджено 130 осіб, а в передноворічну ніч 1937 р. стратили 170 громадян.

Починаючи з лютого 1938 р., коли УНКВС по Кам’янець-Подільській області очолив колишній заступник наркома НКВС Білорусії І. Жабрев, „трійка“ на засіданнях починає приймати рішення про страту від 300 і більше заарештованих осіб. Так, 10 березня 1938 р. відповідно до протоколу № З, до страти було засуджено 608 заарештованих, 15 березня за протоколом № 5 розстріляли 102 особи, 21 березня (протокол № 6), засвідчував смертний вирок 326 громадянам області. 7 квітня 1938 р. кількість страчених за протоколом № 8 сягнула 571 особи.

Найжахливіші звірства „вищої двійки“, „трійки“ УНКВС відмічалися в грудні 1937 р., коли до розстрілу було засуджено 1956 осіб, у лютому 1938 за вироком позасудових органів було страчено 1938 заарештованих, у березні 1938 р. — 1797, квітні — 858, травні—1868, вересні—1662 особи.

Всього за рік (жовтень 1937—жовтень 1938 рр. ) за рішенням „вищої двійки“, „трійки“ УНКВС було знищено 13078 громадянина області. Із 56 засідань трійка УНКВС по Кам’янець-Подільській області жодного разу не розглядала питання ув’язнення до виправно-трудових таборів.

За матеріалами книги “Реабілітовані історією:
У двадцяти семи томах. Хмельницька область”

Поділитись —