Карина Безденежних – учениця 8 класу Сутковецької ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Романа Лабаня стала однією з переможців і призерів  IV Всеукраїнського конкурсу есе «Я – європеєць».

Конкурс було проведено у вересні 2016 року – березні 2017 року Всеукраїнською молодіжною громадською організацією “Серце до серця” спільно з Посольством Литовської Республіки в Україні, за підтримки Міністерства культури України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства молоді та спорту України.

Всього у Конкурсі взяло участь понад 5,5 тисяч учасників з усіх регіонів України. І тільки одне призове місце належить представниці Хмельницької області. Своєю перемогою Карина завдячує вчителю-керівникові Смаровидло Людмилі Олександрівні, яка допомогла її історію оформити оригінально і креативно.

Урочисте нагородження переможців і призерів Конкурсу відбудеться 31 березня 2017 року  у Посольстві Литовської Республіки в Україні.

До Вашої уваги конкурсна робота Карини Безденежних “Я вірю”.

Я вірю!!!

   Європеєць… Людина, яка проживає у Європі. Усе так просто і зрозуміло, принаймні мені, восьмикласниці із мальовничого Поділля. Не сумніваюсь, що цей край є окрасою Європи. Та це – не аргумент, щоб довести, що я – європейка. Потрібно сягнути глибше, підключити усі закутки підсвідомого і свідомого…

О-о-о! Який простір для міркування: Європа, Європейський союз, європейський вимір життя, євроінтеграція!..  І січень 2017 року. Україна.

Здається, несумісні на сьогодні речі! Три роки боротьби за шлях до Європи… А якою ціною! У спогадах покинута домівка в Краснодоні, друзі дитинства у ДНР, рідна Луганщина… Хто з читачів відчує біль мого серця?

Але я – за Україну в Європі! Тому я на Поділлі уже три роки. Переконана: Європа без України – не повноцінна; Україна гідна бути у складі Євросоюзу. Принаймні я цього дуже хочу. Беру аркуш чистого паперу: писатиму плюси і мінуси євроінтеграції України. Одразу самоціль – нікуди не підглядати. Лише я, моє світобачення та думки. Звичайно, почну з плюсів. Перша колонка поступово оживає:

+ закон однаковий для всіх українців (здається,  для України це утопія);

+ гідна зарплата (моя мама не поїде на заробітки. Я так ціную час, коли вона поруч!);

+ життя без корупції (наслухалася про цю біду від рідних та близьких!);

+ вільні кордони (подорожуватиму! Як заздрю ведучим програми «Орел и решка»!);

+ захист від зовнішнього ворога (нарешті закінчиться ця безглузда війна! Не АТО, а війна! Я бачила її очі! У Краснодон  я не повернуся!);

+ культура зовнішня і внутрішня…

Ручка опускається на плюси – я мимоволі поринаю в напівсон.

Біля розлогих верб, які окреслюють баранівські ставки, дівчата і хлопці співають пісні. Поряд – жодної пляшки та папірця… Бабусі в заквітчаних хустках та барвистих вишиванках сидять на лавочках та розповідають дівоцькі небилиці. І… жодних прокльонів. Дідусі жартують. І…без лайки.

На полях – сучасна техніка. Баранівський чорнослив, який заполонив околиці своїми пахощами, – європейський делікатес. Він у смачнючому шоколаді та з натуральним баранівським горішком усередині. Ним ласує вся Європа!

Раптом – дивний звук. Я виринаю з того напівсну. Але іншою. Наче звук той дивний торкнувся свідомості. Європа – у мені, у тобі, у кожному з нас. Її ніхто не принесе нам на тарілочці. Європу потрібно будувати із себе, із власної поведінки та культури.

І вірити! Головне – вірити. Недарма ж був Майдан, революція Гідності, недарма загинув наш Рома там, під Дебальцево. Я в це вірю! Тому я тут – на Поділлі.

За інформацією бібліотеки-філіалу с. Сутківці Ярмолинецької ЦБС Хмельницької області

Поділитись —