Чому про це важливо пам’ятати

Нагадування про проголошення незалежності Української Народної Республіки  22 січня 1918 року є важливим для протистояння російській пропаганді, зокрема спростування міфу, що ніколи не було незалежної Української держави.

Завершення Першої світової війни увінчалося створенням на руїнах імперій низки незалежних національних держав у Східній Європі. Серед поневолених народів, що піднялися тоді на боротьбу за самостійність були й українці, які теж зуміли створити Українську Народну Республіку та Західноукраїнську Народну Республіку, а згодом об’єдналися в єдину державу. Незважаючи на завзяту боротьбу та жертовність проявлену у захисті суверенітету українці втратили її, в першу чергу через несприятливі зовнішньо-політичні обставини та агресію більшовицької Росії. Пам’ять про існування власної держави у 1917–1921 роках стала одним із наріжних каменів формування модерної національної ідентичності українців, надихала на продовження визвольної боротьби, котра врешті увінчалася відновленням незалежності у 1991 році.

Шлях до незалежності

Проголошення незалежності IV Універсалом Центральної Ради стало логічним етапом визвольного руху доби Української революції. Лютнева революція 1917 року призвела до ліквідації імперського режиму та встановлення Тимчасового уряду. Майже по всій Україні були ліквідовані органи царської адміністрації – тепер на місцях керували комісари.

Повалення самодержавства відкрило широкі можливості для створення або активізації громадських організацій та політичних партій. У Києві, Полтаві, Харкові, Одесі, Чернігові й інших містах відбулися багатолюдні мітинги та демонстрації під синьо-жовтими прапорами та гаслами: “Автономію Україні!”, Хай живе федеративна республіка!”, “Вільна Україна – у вільній Росії!”, а також “Хай живе самостійна Україна!”. Осередком згуртування громадських та політичних сил стала Українська Центральна Рада, створена 17 березня 1917 року в Києві. Поступово  вона перетворилася на всеукраїнський представницький орган, а згодом – парламент Української Народної Республіки.

Універсали

23 червня того ж року Центральна Рада першим Універсалом проголосила автономію України і закликала створювати українські органи влади на місцях, а 28 червня створила Генеральний Секретаріат, котрий перебрав на себе справи внутрішні, фінансові, військові, продовольчі, земельні, освітні, міжнаціональні та справи юстиції, ставши по суті першим українським урядом революційної доби.

Події в Москві та Петрограді – Жовтневий переворот, повалення Тимчасового уряду, формування Ради народних комісарів – несли більшовицьку загрозу для України. Це підштовхнуло Українську Центральну Раду до подальшого оформлення держави. 20 листопада 1917 року ІІІ Універсалом вона утворила Українську Народну Республіку.

Загострення протистояння з більшовиками

Більшовик прагнули встановити власний контроль над Україною і розглядали Центральну Раду як серйозного конкурента у боротьбі.

17 грудня Рада народних комісарів висунула ультиматум: дозволити переміщення більшовицьких військ із фронту на Дон і взагалі відмовитися від утворення Українського фронту. Українці відхилили вимоги і звинуватили Петроград у розпалюванні ворожнечі. Раднарком, своєю чергою, оголосив Центральну Раду “в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні”.

7 січня 1918 року більшовики оголосили загальний наступ на Україну. На середину січня 1918-го вони встановили контроль майже на всьому Лівобережжі. Готувалися виступати на Київ, одночасно підбурювали “робітничі повстання” (найзапекліше відбулося на заводі “Арсенал”).

Бойові дії в Києві спонукали Центральну Раду відмежуватися від радянської Росії. Під час засідання українського уряду 8 січня 1918 року Микита Шаповал заявив: “Раз армії нема, а треба боронити Україну, то єдиний вихід – проголошення незалежної України, що дасть можливість стати твердо на міжнародній арені і приступити до організації нової фізичної сили”.

Питання “автономія чи самостійність” таким чином було вирішено. 22 січня 1918 року проголошено незалежність УНР.

Цьому було присвячене закрите засідання Малої ради. Воно розпочалося 22 січня і закінчилося вночі 25 січня. На обговорення винесли три проекти: Михайла Грушевського, Володимира Винниченка та Микити Шаповала, але врешті виробили спільну редакцію.

Документ містив чотири головні положення: проголошення самостійності Української Народної Республіки; доручення Раді Народних Міністрів укласти мир з Центральними державами; оповіщення оборонної війни з більшовицькою Росією; декларування основ внутрішнього соціально-економічного будівництва й окреслення заходів для припинення війни з Центральними державами.

Таким чином, уперше в XX столітті Україна проголосила незалежність. Постала держава, яка протягом трьох наступних років  не припиняла боротьби за власне існування. Українцям вдалося утвердити державні кордони, мову, гроші, символіку (герб, гімн і прапор), збудувати національне боєздатне військо, добитися визнання світової спільно.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті

Поділитись —